Renome
Про компанію
  • РЕНОМЕ сьогодні
  • Місія та цінності
  • Історія розвитку
  • Менеджмент
Наш бізнес
  • Рішення для самообслуговування
  • Будівництво та девелопмент
Медіа-центр
  • Новини
  • PRO RENOME
Кар'єра
Корпоративна культура
Контакти
Лінія довіри
Ще
    Задати питання
    Замовити дзвінок
    info@renome.ua
    м. Рівне, вул. Костромська, 25
    • Facebook
    • Instagram
    • YouTube
    English
    Renome
    Про компанію
    • РЕНОМЕ сьогодні
    • Місія та цінності
    • Історія розвитку
    • Менеджмент
    Наш бізнес
    • Рішення для самообслуговування
    • Будівництво та девелопмент
    Медіа-центр
    • Новини
    • PRO RENOME
    Кар'єра
    Корпоративна культура
    Контакти
    Лінія довіри
      Renome
      Про компанію
      • РЕНОМЕ сьогодні
      • Місія та цінності
      • Історія розвитку
      • Менеджмент
      Наш бізнес
      • Рішення для самообслуговування
      • Будівництво та девелопмент
      Медіа-центр
      • Новини
      • PRO RENOME
      Кар'єра
      Корпоративна культура
      Контакти
      Лінія довіри
        English
        Renome
        Renome
        • Про компанію
          • Назад
          • Про компанію
          • РЕНОМЕ сьогодні
          • Місія та цінності
          • Історія розвитку
          • Менеджмент
        • Наш бізнес
          • Назад
          • Наш бізнес
          • Рішення для самообслуговування
          • Будівництво та девелопмент
        • Медіа-центр
          • Назад
          • Медіа-центр
          • Новини
          • PRO RENOME
        • Кар'єра
        • Корпоративна культура
        • Контакти
        • Лінія довіри
        info@renome.ua
        м. Рівне, вул. Костромська, 25
        • Facebook
        • Instagram
        • YouTube
        • Головна
        • Новини
        • Василь Васильчик, водій РЕНОМЕ, про його історію війни

        Василь Васильчик, водій РЕНОМЕ, про його історію війни

        • Новини
        • PRO RENOME
        Василь Васильчик, водій РЕНОМЕ, про його історію війни
        16 червня 2022

        “Везеш шістдесят людей, а у багажнику - пусто”

        Думав, що росіяни розуміють, з ким мають справу і не нападатимуть.  Ми не та нація, що легко здається. Не вірив до останнього. Працював далекобійником у Бельгії, коли розпочалася війна. Рішення повертатися прийняв одразу і попередив керівника.

        У мене була можливість вивезти рідних за кордон, але вони не наважились.  Сам же хотів повернутися у будь-якому випадку. Просто не зміг би працювати спокійно. Дивно, можна відправитись будь-куди, а хочеться бути вдома.

        Їхав на війну.  Багато моїх знайомих зараз там. Приїхав у Рівне, у воєнкоматах черги не протиснутися. Кажуть, не вистачає рук рятувати людей з гарячих точок – погнав.

        У нас були невеликі буси, якими ми щодня їздили до Макарова, Ясногородки, де русня стріляла. Спершу просто вивозили людей. Потім стали туди ще й доставляти продукти, медикаменти тощо. Згодом нам гуманітарною допомогою з Польщі передали два великих автобуси для евакуації потерпілих. Ними їздили до Запоріжжя та Дніпра. Певна річ, на такому габаритному транспорті у маленькі вулички не поткнешся. Дуже виручали місцеві, прихожани нашої церкви. Вони добре знають дороги, обхідні шляхи, тож возили людей на власних автомобілях до нас, а ми забирали і вивозили далі. Часто вони надавали людям першу допомогу, годували, допомагали психологічно..

         

        У салоні пахло пожежею … горілою пластмасою, деревом, проводкою, одягом.  І відділення для багажу пусте, хоча везеш шістесят осіб. Усе помістилося в маленьку спортивну сумку. А в декого тільки життя в руках.

        Одного разу везли дівчину двадцяти років з одним ноутбуком. Налякана. Пізніше з’ясувалося, що вона з Маріуполя. Їхала колона і її батько в останню машину “вкинув”, а сам залишився. Вона не уявляла навіть, куди прямує. Або бабуся, що розповідала, як сусіда вбило осколком у дворі будинку, а поховати змогли лише на п’ятий день. Чи як збирали сніг, щоб роздобути води. Вона вже спокійно це каже, а в мене волосся дибом. Або ще сім’я, у якої одинадцять дітей. Чоловік розповідав, що залишили будинок, який будували все своє життя. Цієї зими планували заселятися. І він розуміє, що вороття нема. Розповідав, як виїжджали, як їх перевіряли на блокпостах – просто жах. Таких історій дуже багато. Дуже багато зламаних життів.

        Заїхали якось у Ясногородку, що частково була під окупацією . Чекаємо в центрі, розговорилися з місцевими – розповідають, як людей впритул росіяни розстрілювали. У цей момент розпочинається бій, стрілянина. Вони звикли – розповідають далі, а ти стоїш і гадаєш – прилетить чи ні.

         

        Знаю, що в кінцевому результаті все буде добре.  Але ми не повинні чекати манни з неба. Треба брати й робити – от як чоловік моєї сестри. Вони з приятелями зібралися і закупили свинини, з неї зробили тушонки і передали на фронт. Без фотозвітів і пафосу. Хтось має в’язати сітки, хтось розвозити гуманітарку, хтось ходити на роботу, хтось збирати на рації, а хтось – просто вислухати.

        Українці згуртувалися. А ще зрозуміли, що марка машини, телефону чи ще там щось – немає ніякого значення. Ти сьогодні поїв – це добре, бо хтось, може, й ні …

         

        Перемога для мене – це повернути все, забрати Крим і Донбас.

        Назад до списку
        Про компанію
        РЕНОМЕ сьогодні
        Місія та цінності
        Історія розвитку
        Менеджмент
        Наш бізнес
        Рішення для самообслуговування
        Будівництво та девелопмент
        Медіа центр
        Новини
        PRO RENOME
        Звітність емітента

        Контактна інформація

        info@renome.ua
        м. Рівне, вул. Костромська, 25
        • Facebook
        • Instagram
        • YouTube
        Політика конфіденційності
        © 2022 Всі права захищені.