В Одесі на нас чекали друзі, які надали безкоштовне помешкання.
Однак, був впевнений, якби щось не склалося – мені допомогли б колеги по роботі. Щиро вдячний усім за шалену підтримку.
Життя в окупації – це якийсь сюрреалізм.
Постійно здається, що це фільм. Неправда. Одного дня прокидаєшся, виходиш за хлібом, як зазвичай, і на першому ж перехресті натикаєшся на російську техніку й військових, що ведуть себе, як вдома.
У перші дні ми знали, що вони розташувалися по периметру міста, але не зустрічали. Потім росіяни заполонили місто… на новеньких машинах з щойно пограбованих автосалонів. Все із символікою “z”. Комендантська година, закриття всіх вхідних дверей у під’їздах на замки і обов’язкове їх барикадування. Немає поліції, немає правил. Ти не знаєш, що робити, коли щось трапиться. Зовсім не уявляєш, що робити, коли хтось під вікнами буде кричати про допомогу. Розумієш, що можеш не повернутися додому, якщо вийдеш.