При цьому усі щиро дякували та говорили, що не очікували такої уваги.
Гадаю, що й вони вчинили б так само, якби така допомога потрібна була нам. Просто робимо, що можемо.
Дім там, де твої рідні.
Тепер немає прив’язки до місця, у якому проживаєш. Безпека стала нашим домом. Але вона має бути в Україні. Багато з тих, хто виїхав за кордон, планують повернутися за першої можливості.
Війна дала чітко зрозуміти, що нічого немає постійного.
Раптом по справжньому цінним стали не гроші і щось намацальне. А середовище, хто поряд. Ми стали єдині, не залежно від того, де знаходимось: в Україні чи за кордоном.
Кожному стало важливим робити ще щось, кудись бігти, комусь допомагати: плести сітки, евакуювати людей, купувати тепловізори, рятувати потерпілих тощо. Вражають колеги, які постійно вкурсі якої техніки не вистачає. Знаю, що багато хто донатить великі суми на потреби армії. До війни займатися благодійністю не було так популярно. Зараз – як звичка: поїв, поспав і скинув гроші на ЗСУ.